СЛОВНИК.
Вторинний сектор економіки — галузі економіки, що створюють закінчений, готовий до споживання, продукт. До вторинного сектора належать будівництво і виробництво.
Вторинний сектор здебільшого використовує як вхідний матеріал продукт первинного сектора і виробляє на основі цієї сировини продукт, призначений для споживання, продажу або використання в інших галузях. Підприємства вторинного сектору зазвичай споживають багато енергії або палива й потребують складних машин.
Електроенергетика забезпечує виробництво електричної енергії, її передавання,
розподіл і збут споживачам, задовольняючи потреби матеріального виробництва та побутові
населення. Серед європей-
ських країн до десятки
світових лідерів з виробництва електроенергії
входять Росія, Німеччина,
Франція. Енергогенеруючий потенціал України співмірний з такими
країнами, як Польща та Швеція.
Теплова електроенергетика є провідною як у світі, так і в Європі.
Її частка у загальному
виробництві електроенергії найбільша. У Росії,
Німеччині, Україні ТЕС
розміщують поблизу вугільних басейнів, на
шляхах транспортування
вугілля й нафти або неподалік від споживача. Водночас в Італії
вони зосереджені на морському узбережжі, орієнтуючись на привізне
паливо. Майже всю електроенергію виробляють на ТЕС у Польщі
(використовують власне вугілля) і Нідерландах, більшість – у Росії, Великій
Британії.
Розвиток атомної електроенергетики в Європі є суперечливим. За умови дотримання технологічних
норм атомна енергія чи не найменш екологічно шкідлива та найбільш
рентабельна. Водночас проблема довготер-
мінового зберігання ядерних
відходів робить її небезпечною для довкілля
у тривалій перспективі. Але
саме в Європі розташовані держави з най-
вищою в світі часткою АЕС у
структурі енергозабезпечення. У Франції,
Словаччині, Україні, Бельгії
та Угорщині вона перевищує 50 %.
Пріоритетним завданням, що
його ставлять уряди більшості країн Єв-
ропи, є скорочення
використання викопних видів палива та збільшення
частки відновлюваних джерел
енергії. Так, окремі країни Європи мають
великі запаси гідроенергії,
тому в них домінує гідроенергетика. Зокрема,
у Норвегії ГЕС забезпечують
понад 95 % потреб країни в електриці, Іс-
ландії – 73 %, Австрії та
Швейцарії – близько 60 %. Сучасним трендом
є розвиток вітрової
електроенергетики. Поля вітрових електрогенераторів
стали звичними в заміських
ландшафтах європейських країн. ВЕС забез-
печують виробництво
електроенергії в Іспанії до 21 %, Великій Британії
та Німеччині – близько 9 %.
Низка країн Європи мають у промислових
масштабах сонячну енергетику,
попри обмеження, пов’язані з добовими
циклами та мінливим станом
атмосфери. Наприклад, Італія за рахунок
СЕС покриває 7,5 % власних
потреб у електроенергії, Німеччина – 6,7 %.
Біоенергетика охоплює низку виробництв – від спалювання твердих
побутових відходів до
виготовлення біопалива рослинного походження
(етанолу, дизельного палива).
Найбільших успіхів у цій сфері досягли
Німеччина і Франція. Країни
ЄС можуть похвалитися успіхами у підви-
щенні енергоефективності та
енергозбереженні.
Європа першою серед інших
регіонів світу стала на шлях індустріаліза-
ції, що якісно змінила поступ
її економічного й соціального прогресу.
Розвиток переробної
промисловості визначав економічну могутність Єв-
ропи впродовж ХІХ – ХХ ст. І
хоча на початку ХХІ ст. низка виробництв
перемістилися у країни з
дешевшою робочою силою (переважно Азії), окремі з них і досі
визначають міжнародну спеціалізацію європейських держав.
Індустріальна потужність
країн Європи неоднакова. Лідерами у про-
мисловому виробництві є
Німеччина, Велика Британія, Італія, Франція. Ці держави суттєво випереджають
інші країни Європи. Слідом йдуть Іспанія та Ірландія, які ще
кілька десятиліть тому належали до середньорозвинених
країн. Водночас, якщо показники промислового виробництва співвіднести з кількістю
населення, то на перший план разом із Німеччиною
виходять невеликі високорозвинені країни Європи – Ірландія, Австрія, Данія,
Швеція, Фінляндія. Потужна переробна промисловість цих країн значною мірою
залежить від зовнішніх ринків збуту, тому їх виробництво
орієнтується здебільшого на експорт. Високі показники розвитку промисловості мають і Росія, Швейцарія, Норвегія. Важливою особливістю розвитку промисловості Європи є орієнтація на високотехнологічні
та наукомісткі виробництва. Пріоритетним є створення технопарків
3. Виробництво хімічної продукції і нафтопродуктів.
Виробництво хімічної продукції – галузь спеціалізації Європи. У ХХ ст.
відбулася його переорієнтація з основної хімії на базі власних покладів
вугілля, калійної та кам’яної солей на хімію органічного синтезу на
основі перероблення нафти і
природного газу. Нині завдяки досягненням у виробництві полімерів – пластмас,
каучуку, синтетичних волокон – у широкий вжиток входять
технології 3-D друку.
Беззаперечним лідером
хімічного виробництва в Європі є Німеччина. Провідні позиції займають також
Франція, Велика Британія, Іспанія, Бельгія, Нідерланди.
Пріоритетний розвиток має і
фармацевтика. Провідні фармацевтичні
країни – Швейцарія і Франція.
У своєму розміщенні хімічна промисло-
вість орієнтується на
нафтоперероблення і тяжіє до нафтових терміналів
у портах та трубопроводів.
Підприємства скупчено в гирлах річок Темзи,
Сени, Рейну, Ельби, Рони.
Використовуючи нафту і
природний газ, нафтопереробна промисло-
вість забезпечує потреби
транспорту, житлово-комунального господарства
та низки виробництв у паливі
й постачає сировину для хімічної промис- ловості. Найбільші європейські
країни-виробники нафтопереробної продукції – Нідерланди, Росія, Франція,
Бельгія, Велика Британія, Німеччина. Підприємства тяжіють до
портових міст із нафтовими терміналами, трубопроводів, а також місць
безпосереднього видобут-
ку сировини.
4. ВИРОБНИЦТВА ТКАНИН, ОДЯГУ, ВЗУТТЯ. ХАРЧОВА
ПРОМИСЛОВІСТЬ.
Саме з текстильних і швейних
виробництв розпочалася промислова революція в Європі. Упродовж XVIII – XIX ст. текстильна галузь
визначала економічну силу
регіону. Проте у ХХ ст. виробництва тканин, одягу, взуття перебували в
тривалій кризі, адже вони є працемісткими, і в умовах високої оплати праці масовий випуск їхньої продукції у країнах Європи виявився
неконкурентоспроможним на світових ринках. Тому їх було переорієнтовано.
По-перше, відбулася заміна масового виготовлення на дрібносерійний випуск продукції високої вартості, в якому переважають дрібні підприємства зі штатом до 50 осіб. По-друге, країни Європи спеціалізуються на
виробництві нових високотехнологічних тканин зі штучних матеріалів, які
використовують як у промисловості (автомобілебудуванні,
аерокосмічній та ін.), так і для споживчих товарів (спеціальний та
туристичний одяг, засоби гігієни тощо).
Це виробництво більше тяжіє
до районів, в яких поєднуються підпри-
ємства хімії органічного
синтезу та науково-дослідні центри. У Європі
лідерами з виготовлення
тканин є Італія, Німеччина, Велика Британія;
одягу – Італія, Німеччина,
Франція; взуття – Італія, Іспанія, Німеччина.
Виробництво продуктів добре
розвинено в усіх країнах Європи. Потужний внутрішній ринок та сучасні технології у поєднанні з розвиненим сільським господарством
створюють оптимальні умови для його розвитку.
З виробництва та за експортом
м’ясних виробів лідирують Німеччина, Нідерланди, Італія, Франція, Бельгія, Польща; риби – Норвегія і
Велика Британія; перероблення овочів і фруктів – Велика Британія і
Німеччина, молока – Німеччина, Росія, Франція, Велика Британія, Іспанія, Данія,
Нідерланди, Швейцарія.
5. ОСНОВНІ ПРОМИСЛОВІ РЕГІОНИ.
Промисловість у Європі
розміщено нерівномірно. Від Північної через Західну й аж до
Південної Європи, від Великої Британії до півночі Італії простягається
смуга індустріального розвитку, що спадається з агломерацією «Блакитний банан».
Там розташовані найбільши промислові регіони: Великий
Лондон у Великій Британії; Рейнсько-Рурський у Німеччині; Іль-де-Франс у
Франції. Ці регіони мають складну багатогалузеву спеціалізацію. Вони поєднують
традиційні виробництва (наприклад, текстильна промисловість і суднобудування у
Великій Британії або чорна металургія у Люксембурзі й Бельгії) із сучасними високотехнологічними машинобудівними, хімічними, нафтопереробними
виробництвами та виробництвом споживчих товарів.
Поширеною є
реіндустріалізація – зміна спеціалізації та оновлення
застарілих видів виробництв у
старих промислових регіонах. У Євро-
пі вона спрямована на
технологізацію старих виробництв і поширення
новітніх видів промисловості,
зокрема точного машинобудування, біо-
технології, фармацевтики
тощо. У Східній Європі найбільшими промис-
ловими регіонами є: Сілезький
на території Польщі й частково Чехії,
що спеціалізується на чорній
та кольоровій металургії, машинобудуван-
ні, хімічній промисловості;
Придніпров’я в Україні; Центральна Росія,
Урал у Росії. Зазначені
промислові регіони утворюють «центральну
вісь» розвитку Європи.
Немає коментарів:
Дописати коментар