Урок № 4. Населення Європи: демографічні процеси, природний та механічний рух. Демографічна політика.

СЛОВНИК. 

Демографія — наука про закономірності відтворення населен­ня.

Природний приріст – це різниця між рівнем народжуваності та рівнем смертності.

Відтворення — сукупність процесів народжуваності і смерт­ності, співвідношення яких визначає величину природного при­росту.

Демографічна полі­тика — сукупність соціальних, економічних, юридичних та інших заходів, спрямованих на зміну темпів відтворення населення.

У Європі проживає понад 730 млн жителів (11 % світового населення). Найбільш густонаселеними державами залишаються Німеччина (82,9 млн жителів), Франція (67,2 млн), Велика Британія (66,2 млн) та Італія (60,5 млн).

 -  В результаті яких явищ відбувається зміна кількості населення?

Природний та механічний рух.

 Природний рух населення

В результаті природного руху населення відбувається його відтворення, тобто безперервна зміна поколінь. Природний рух населення характеризується такими показниками, як: народжуваність, смертність, природний приріст. Ці показники вимірюється у проміле (‰), або у розрахунку кількості осіб на 1000 осіб (осіб/тис. осіб) за певний період, зазвичай за рік. 

  Ситуацію з відтворенням населення у сучасній Європі називають «демографічною зимою». Для неї характерні найнижчі серед регіонів світу показники народжуваності (10,34‰) та природного приросту населення (0,05‰). У деяких європейських країнах природний приріст припинився зовсім, а у 21 країні у 2016 році відбувалася навіть депопуляція – систематичне зменшення абсолютної чисельності населення. Все це ознаки першого (звуженого) типу відтворення населення, який тягне за собою ряд проблем.

  Після нетривалого «бебі-буму», характерного для кінця 40–50-х рр., як демографічний наслідок Другої світової війни, у більшості європейських країн проявилася чітка тенденція до зниження рівня народжуваності та зростання смертності. Народжуваність у Європі за останні півстоліття скоротилася вдвічі. Сучасна жінка в Європі протягом життя народжує в середньому 1,3–1,5 дитини, що не забезпечує розширеного відтворення майбутніх поколінь, для якого потрібно 2,1 дитини на одну жінку. Найнижчі показники – 1,15–1,2 дитини на кожну жінку – зареєстровано в Італії, Іспанії й Португалії. Винятками є лише Албанія та Ірландія, де наразі переважає молоде населення, яке хоче й може мати багато дітей.

  

  Причин погіршення демографічної ситуації в Європі чимало. Основні серед них – це природні демографічні процеси: зростання середньої тривалості життя та поступове «старіння» населення – зростання частки людей літнього віку. Аналіз статистичних даних показує, що середня тривалість життя в Європі вище у жінок, ніж у чоловіків на 5-8 років. «Старіння» населення викликає зменшення частки працездатного населення, зростає кількість запитів на послуги медичних та соціальних установ, які фінансуються з податкових надходжень.

У 2019 році в Україні проживало 42 млн. До 2050 року кількість населення зменшиться, впевнені експерти, на 18% - до 36,42 млн осіб. Наразі в нашій країні один з найнижчих рівнів народжуваності в Європі. При цьому кількість померлих продовжує перевищувати кількість народжених: на 100 померлих припадає 64 новонароджених. За показником рівня народжуваності Україна займає 186-е місце. Невтішна статистика за показником рівня смертності: 14,4 особи на 1000 жителів. Такий результат став антирекордом України, оскільки забезпечив 3-е місце за рівнем смертності серед європейських країн і 4-е місце в загальносвітовому рейтингу. З європейських країн за рівнем смертності ще гірші показники тільки у Болгарії та Литві. Природний рух - -85 387.

Народжуваність у Західній Європі майже така сама, як в Україні, а в деяких країнах навіть нижча. Так у Німеччині цей показник становить 8,2‰, в Іспанії – 9,9‰, Швеції -10,2‰, Великий Британії -10,6‰, Франції – 12,7‰.

   З початку 90-х років ХХ ст. механічний рух (міграції) населення став основним чинником його зростання в країнах Західної та Північної Європи. Ці субрегіони стали основним світовим центром притягання імміграційних потоків з Південної та Східної Європи, Північної Африки, Західної та Південної Азії, островів Карибського моря. Тут практично у всіх країнах населення зростає за рахунок припливу іноземного населення, який випередив природний приріст. За кількістю іноземних підданих серед країн Європи попереду знаходяться Німеччина (понад 7 млн осіб), Франція та Велика Британія. Лідером же за ступенем «розбавлення» свого населення громадянами інших країн є Люксембург, де іноземці складають 32,6% населення.

   Останнім часом імміграція до країн Європи набула масового характеру. Нині немісцеве населення складає в середньому близько 10% від загальної кількості населення регіону. Найбільшим цей показник є у країнах Західної та Північної Європи, де сягає 12-20%, в той час як у Східній Європі – найменший в регіоні: 2-7%. Середньосвітовий показник іммігрантів – 3% –залишається стабільним протягом останніх трьох десятиліть.

Основні причини імміграції до європейських країн економічні: майже 40% офіційних переселенців прибули до європейських країн у пошуках роботи. Решта тих, хто звернувся з проханням про притулок або приїхали із метою возз’єднання з родиною. В решті-решт, й ця група людей згодом опиняється на ринку праці. Водночас, в Європі перебуває близько 5 мільйонів нелегальних мігрантів.

Імміграція до Європи має позитивні та негативні наслідки. З одного боку, приїжджі люди, навіть при високому рівні безробіття місцевого населення, стають джерелом більш дешевої робочої сили в країнах, де вже зараз кожна шоста людина старша 65 років. Вважають, що до 2050 року кожна четверта (а може, й кожна третя) людина буде пенсійного віку, а кожний другий – старше 50 років. Місцеві безробітні зазвичай претендують на кваліфіковану роботу, яка забезпечує високу стабільну зарплату, високий соціальний статус, перспективи подальшого кар’єрного та фахового зростання. Іммігранти частіше задовольняються так званою 3-D роботою (від англ. dirty, dangerous, degrading – брудною, небезпечною, такою, що веде до деградації), оскільки багатьом людям, які походять із бідніших країн найнижча європейська зарплата здається нечуваною розкішшю. Тому конкуренції між іммігрантами та корінним населенням як такої немає.

   З іншого боку політичні міграційні потоки в Європу мають негативні наслідки. Масовий напливом мігрантів з охоплених війнами країн Африки та Близького Сходу призводять до численних людських жертв на шляху до Європи та в самій Європі. Притік мігрантів спричиняє серйозне фінансове навантаження: для їх облаштування виділяються значні кошти урядами європейських країн. Мігранти створюють додаткове соціальне навантаження. Україна не фігурує як кінцева точка прибуття політичних біженців, а є країною-транзитером на шляху до ЄС.

   Міграції в їхніх нинішніх масштабах дуже суттєво змінили національний склад населення окремих держав Європи. Найбільшу ісламську громаду має Франція.Багато іммігрантів прагнуть набути громадянство тих країн, де вони влаштувалися. 

Різко зросло значення тимчасової й сезонної міграції. Звичним явищем став виїзд на роботу в західні країни, зокрема сусідні. Поляки вирушають у Німеччину, Австрію, Францію, Італію, Швецію для участі в зборі винограду, овочів і інші сезонні роботи. Багато чехів і словаків працюють у Німеччині, Австрії й Італії, росіян і естонців – у Фінляндії, болгар – у Греції. Згодом ці міграційні потоки можуть спрямуватися в нових руслах. Наприклад, українці після 2000 р. зайняли міцні позиції в португалії, насамперед у будівельному бізнесі.

Густота населення

Європа заселена нерівномірно, головна смуга розселення людства на цьому континенті простягається з півночі на південь від Північної Ірландії через Англію, долину Рейну до Північної Італії (переривається в Альпах). У цій смузі зосереджено багато галузей промисловості та інтенсивне сільське господарство, сильно розвинена інфраструктура. Інша смуга проходить в широтному напрямку, від Бретані, вздовж річок Самбр і Маас через північ Франції доНімеччини (Рурська область). Саме в цьому регіоні зародилися промислові райони як явище, що призвело до підвищення природного приросту населення і притоку робочої сили. У цих двох смугах проживає близько 130 млн осіб, середня густота населення сягає 119 осіб/км². Досить висока густота населення характерна для ряду країнЦентрально-Східної Європи, але розміщено воно нерівномірно, малозаселеними є гірські території і лісові масиви.

Середній показник становить 65 осіб/км². Європа – один з трьох ареалів світу з максимальною густотою населення. Найбільшої концентрації досягає цей показник у чотирикутнику міст Ліверпуль (Велика Британія) – Гамбург (Німеччина) – Базель (Швейцарія) – Париж (Франція). Тут густота населення зростає до 1000-3000 осіб/км2 , на заході Німеччини навіть до 5000 осіб/км² , в Нідерландах – до 7000 осіб/км². До держав з найвищим показником густоти населення в світі належить ряд європейських країн: Монако (18 679 осіб/км² ), Ватикан (1914 осіб/км² ) та Мальта (1432 осіб/км² ). Найменшим цей показник серед країн Європи має Ісландія – близько 3,0 осіб/км².

Пересічна густота населення Польщі становить 127 осіб/км², максимальна — понад 300 осіб/км² (промислові райони Нижньої й Верхньої Сілезії); Чехії — 134 особи/км²; Словаччини — 112 осіб/км²; Угорщини — 111 осіб/км²; Сербії — 42 особи/км²; Чорногорії — 42 особи/км²; Словенії — 100 осіб/км²; Македонії — 4 особи/км²; Хорватії — 85 осіб/км²; Боснії і Герцеговині — 70 осіб/км²^[7]. Чимало населення східної частини Південної Європи зосереджене на узбережжі Адріатичного моря. Серед країн Східної Європи високу густоту населення має Молдова — 130 осіб/км², Україна — 80 осіб/км².

2.               Демографічна політика.

Розв’язання цієї проблеми передбачає проведення відповідної демографічної полі­тики — соціальних, економічних, юридичних та інших заходів, спрямованих на зміну темпів відтворення населення.

Контроль над народжуваністю став вперше здійснюватися ще в XVIII столітті у Франції, де в зв’язків із загрозливим зниженням темпів народжуваності робилися спроби її стимулювання.

В усіх європейських країнах система заходів демографічної політики в цілому подібна, хоча, різниться розмірами різного роду виплат та інших пільг. У країнах ЄС були схвалені закони, відповідно до яких передбачені тривалі відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами зі збереженням зарплати у повному обсязі або 75-90% від неї. Молодятам надають одноразові позич­ки, матеріальну допомогу в зв’язку з народженням кожної наступної дитини за прогресивно зростаючою шкалою, щомісячні допомоги на дітей, переважне право на придбання квартири багатодітним родинам, на утримання дітей у дитячих установах. Крім того, заборонено законами країн звільняти жінок з роботи в період декретної відпустки. У деяких країнах Європи вітається збільшення імміграції молодих жінок, здатних до дітородіння. Тим самим робиться спроба скоротити число неодружених громадян та максимально використовувати потенціал розлучених громадян. Наприклад, в Іспанії 17% дітей народжуються в матерів іноземного походження. В Скандинавських країнах запроваджене безкоштовне дошкільне навчання для дітей 4-х і 5-літнього віку, гарантована оплачувана відпустка з догляду за дитиною (частина з якої обов’язково надається не матері, а саме батькові), місячна допомога на дитину.  У Німеччині прийнята складна система заохо­чувальних заходів, яка включає виплати грошової допомоги і над­бавок, надання житлових пільг.

       У країнах Західної Європи система заходів демографічної політики в цілому подібна, хоча, різниться розмірами різного роду виплат та інших пільг. Наприклад, одноразова допомога при народженні дитини у Великобританії на початку 90-х рр.складала— 25 фунтів стерлінгів, у Франції — 2600 франків, в Іспанії — 3000 песет. Щомісячні допомоги , що сплачують у Нідерландах - від 90 гульденів на першу і до 215 гульденів на восьму дитину. У Франції подібні щомісячні допомоги зроста­ють з 500 франків на двох дітей до 3000 франків на шістьох дітей, причому їх виплачують аж до досягнення дітьми 16 років. У Швеції, приміром, держава збільшила оплачувану відпустку (з розрахунку 90% заробітної плати) з догляду за дитиною з 12 до 13 місяців (2 з них бере на себе батько) та місячну допомогу на дитину, що вже зараз складає 102 долари, запровадила безкош­товне дошкільне навчання для дітей 4-х і 5-літнього віку.

Ефективність додаткового фінансування шведи довели на власному прикладі. Коли наприкінці 1980-х збільшили допо­могу на дитину, рівень народжуваності в країні зріс до 14,5 %о, і Швеція піднялася на друге — після Ірландії — місце за цим по­казником серед членів ЄС. На початку 1990-х внаслідок еко­номічної рецесії допомогу довелося урізати, і рівень народжу­ваності різко упав. У результаті Швеція закінчила десятиліття на останньому місці таблиці народжуваності ЄС — на 1 000 чо­ловік припадало лише 10 немовлят.

Демографи вважають, що політику заохочення народжуваності і підвищення природного приросту в Європі найбільш ефективно проводять Франція і Швеція.

Нині середній вік одруження у Європі складає 26,4 роки для чоловіків і 23,4 роки для жінок. В Італії, Швейцарії, Швеції для чоловіків він перевищує 27, а в Німеччині навіть 28 років. Для жінок у Франції і Швеції він перевищує 24, а в Німеччині, Швейцарії і Данії — 25 років.


https://learningapps.org/index.php?page=3&s=&category=6